Google+ Followers

середа, 18 квітня 2018 р.

* Пісні співав такі гарні-гарні…


   «Ой, скільки красивих пісень я наслухалась в дитинстві і запам’ятала їх на все життя, а співав їх мій батько, правда, не рідний, Черв’як Іван Андрійович. Було згадує про своє минуле, а тоді й заспіває, - розповідає Катерина Іванівна Запорожець, яка завітала до бібліотеки записати слова пісні, що залишились в пам’яті з самого дитинства. Текст пісні ми записали, а потім з вуст Катерини Іванівни полились спогади про ті давні, далекі часи, пережиті її близькими людьми.
«Мій дід Черв’як Андрій Левкович, - розповідає, — був розкуркулений. Із хати їх вигнали, хоча багатства то в них і не було великого. Мій дід  Андрій одружився на дівчині Мотрі з Лихачева, а оскільки вона трішки накульгувала, за нею дали велике придане, дуже велике. І народилося у них четверо дітей: Пилип, Мокрина, Андрій і мій батько Іван. Батько на війні не був, оскільки в 1936 році прийшло на сільську раду розпорядження по виселенню 10 куркульських дітей, то й мого батька забрали до Сибіру, і був він там з листопада 1936  по весну 1948 року. А як це відбувалось, я коротенько розповім, - продовжила Катерина Іванівна. – Батько був одружений, і троє дітей вже було, а мати знову завагітніла Любою. Моя мама була безграмотна, в школі не вчилась, не вміла ні писати ні читати, а батько закінчив чотири класи. Вмів читати, і писав каліграфічно. Господарство у них було чималеньке: воли, корови.  Батько здогадувався, що його можуть заслати, то налаштував,  на всякий випадок, теплий одяг і взуття. А оскільки, в діда Андрія був брат (батько називав його Алєксандер), який жив в Сибіру, а зв’язки між братами підтримувались ( вони часто листувались), писав про погоду в тому далекому краю, то батько знав наскільки там холодно. Забрали з Мрина в кінці листопада 10 душ, а повернувся один батько. У той день, як забирали батька, він пішов до сусіда допомогти викопати рівчак. Тільки-но він почав копати, аж тут і міліція... Батько зібрався, добре, що все було готове. Чоботи добрі, кирею вдягнув, і взагалі дуже тепло вдягся. Суд був у Ніжині. Тож, коли вони прибули в той далекий, холодний край ( а їх привезли багато людей), то люди були і роздягнуті, і розбуті, і в черевиках легеньких. В нас то ще не дуже холодно  було, а там, хоч і листопад місяць, а  - зима. Були такі люди, що вже поскручувались від холоду. Приїхали, а там нема нічого, ні будинків, ні халуп ніяких. То потім обчухрували лапаті віти хвойних дерев, підстилали, щоб було на чому спати, та робили будки щоб хоч трішки зігрітися. А скільки людей мерло від холоду та голоду! Було приїжджають ненці нартами і складають мертвих людей штабелями. Пригнали туди люду сот дві, а залишилось чоловік добре, як сімдесят, мабуть з тих, хто був тепліше вдягнутий… Стояли, отримували пайок(хліб, який різали на шість частин), аж під’їхав ненець на нартах(собаками). Батько дивиться, аж собаці тре лапку упряж. Він подивився-подивився, а тоді каже ненцю: « Давай відремонтую, тварини ж жалко». Перекладач дав батьку ніж і батько відремонтував упряж. А батько мій був дуже гарний шорник (той, хто ремонтує збрую) , а ще вмів добре стріляти і плотнічати, сітки на рибу плести. Через декілька днів, приїжджає знову той ненець і привозить порвану собачу упряж і просить відремонтувати. Дали батьку інструмент і почав він допомагати місцевому населенню. Ремонтував і оленячу упряж. Було приходить з роботи, а його вже чекає ціла купа упряжі. Сідав і ремонтував. Ну, звичайно ж привозили щось із їстівного за роботу. То хіба ж воно йому попадало? Відріже трішечки наглядач, дасть, а решту забере собі. А коли перезимували, то навесні батько сплів снасті і ловили рибу. Рубали ліс, а в перервах жарили на паличках рибу та їли. А тоді, побачили в лісі грибів  цілі поляни(красноголовців). Знайшли бочку, вимили її і варили в ній гриби. Пізніше, батько робив з берести діжечки. Туди накладали гриби та рибу, закопували, а зимою відкопували і їли. А так би не вижив нізащо. Батько розповідав, що  бачив, як у 1940 році через Аляску гнали чотири дні оленів до Америки. Стільки оленів було… стіною йшли. Сталін чи продав, чи може віддав, хто його знає… 
   Як батько повернувся, то ми й тут виживали тільки за рахунок грибів та риби. Я до сьогодні м’яса не люблю, розповідає Катерина Іванівна. - Батько красиво співав. Навіть там, розповідав, що як ідемо бувало строєм, так Черв’як і заспівує.
Пісні співав такі гарні-гарні, колишні, жалісливі.
Було сидить і співає…

пʼятниця, 9 березня 2018 р.

Вшанували пам'ять Великого Кобзаря і в Мрині.

 Члени літературного клубу "ЛК"та активні мринські спортсмени поклали квіти біля пам'ятника Т.Шевченка, почитали твори з "Кобзаря", а поети-аматори декламували свої вірші написані до дня народження Великого Тараса.



понеділок, 25 грудня 2017 р.

Захоплення – це сестра таланту



Ми випадково дізнались, що наша читачка Ангеліна Плешкун не тільки красиво малює, а й виготовляє чудові новорічні витинанки. Що таке витинанка? Витинанка (від українського слова «витинати», тобто «вирізувати», «вивертати») – це вид давньослов’янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла – ажурні, силуетні тощо. Хто бажає, може завітати до сільської бібліотеки і помилуватися витворами рук цієї талановитої дівчинки.





субота, 23 грудня 2017 р.

ГОСТІ.



  



 20 грудня до нас завітали гості – керівництво громадської організації «Центр реформ та місцевого розвитку» на чолі з директором Іриною Кудрик. Вони мали ділову бесіду з керівництвом с/ради і також відвідали ряд організацій громади. Метою діяльності центру є сприяння становленню та розвитку в Україні ефективних систем сталого розвитку на рівні громад,  відкритої для громадян системи місцевого самоврядування, пошук рішень для вирішення найбільш пріоритетних завдань розвитку територій.
 





неділя, 10 грудня 2017 р.

Плач душі

За ніч у мами - сивина.
Мене нема - дізнались.
Безмірно жаль, бо вже сама,
Лиш спогади зостались.

Пробачте, мамо, що не я
До смерті Вас доглянув,
Що перший Вас у очі їй
Страшні бездонні глянув.

А Ви, єдиного мене,
Свою рідну кровинку,
Випроводжали за поріг,
Змахнувши з щік сльозинку.

І ось на цвинтар провели.
Я не вернусь додому.
Лишив онуків Вам. Тепер
За них моліться Богу.

Не зупинити сліз потік,
Та горю не поможуть.
Ні причитання, а ні крик
Вернуть мене не зможуть.

Скінчилося життя земне,
Іду від Вас у вічність.
Моліться, згадуйте мене,
У снах чекайте вісті...
                               Надія Кузьменко