ЗАКИНУТИЙ КОЛОДЯЗЬ

Як пишуться вірші?

Не просто, зовсім непросто. Тому що пишуться серцем, тому що кожний вірш залишає слід в душі. Слід болючий і важкий… Та життя так вже склалося, що без цього ніяк не можна. Неможливо без болю дивитись як гине життя… Ось наша поетеса Наталія Гришко, часто курсуючи між Черніговом, де живе, та Мрином, де залишились батьки, з біллю в серці спостерігає, як розруха поступово поїдає українське село і плачуча душа народжує рядки...

В селі Держанівка Наталія побачила закинутий колодязь...

         ЗАКИНУТИЙ КОЛОДЯЗЬ

       Із циклу «Загублено село»

Закинутий колодязь край дороги

Згубив стежину, що до нього йшла

І заросла травою від порога,

Де юність в старість тихо перейшла.

Служив колодязь людям

 довго, вірно.

Усіх водою радо напував.

І йшли до нього люди всі постійно,

В жару колодязь свіжість дарував.

Холодна і прозора прохолода

В краплині кожній,

чистій, як кришталь.

На вранішньому сонці позолота,

Виблискує, відтворюючи даль.

Біля колодязя росли черешні,

Укриті цвітом, пахнучи медком,

І бджілочки трудилися сердешні,

Зібрать нектар спішили холодком.

Росою вмились сизиї тумани

І розповзлися по долині в гай.

У спогадах вертаємось до мами,

У свій дитячий неповторний рай.

Вертаємось до хати, до стежини,

До трав шовкових, що росли в саду,

Там, де колодязь-оберіг-святиня,

Де юність-квітка схожа на зорю.

Закинутий колодязь край дороги

Згубив стежину, що до нього йшла

І заросла травою від порога,

Де юність в старість

тихо перейшла…

Новий президент у Мринській ЗОШ 1-3 ст.

14.11.2017. відбулися вибори Президента Мринської ЗОШ 1-3 ст.. Серед 5 кандидатів у Президенти школи перемогу отримала уч. 10 кл. Ліна Короленко. За неї віддали свої голоси 54 виборці, що становить 51,4 %. Вітаємо новообраного Президента школи та бажаємо здійснення всіх задумів і планів!

* ГОЛОДОМОР — ГОРЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

Згадує Іван Петрович Коняченко 1925 р.н. «До 1938 року ми жили на хуторі по дорозі в Носівку.  Воля була. А тут що? 1933 рік дуже голодним був. Води було багато, все повимокало, картоплю посадили, дощі пішли, вона і вимокла. Неврожай був.   Рогозу їли. Натре мати липового листу та кінського щавлю, добавить ще трави, та й їли таке. Добре, що у нас хоч була корова, то ще так-сяк виживали. Макуху їли. На хуторі від голоду вмерла Сябриха Горпина. Мій дядько з’їв часничину і вмер. Голодний дуже був. Я ще ходив по болоту, яйця дер. Кожний рятував СВОЄ життя. Прийде, вкраде, забере… Тріпали Україну. Грабували один одного.. .Не було чого їсти. Посилала мати : піди в Носівку, попроси милостині. Хліба. Ходили вдвох з Броварцем Миколою(на хуторі). Бідність була, бідність,бідність…У нас хоч господарство було. А в людей взагалі нічого не було… померли… Багато померло. Іде чоловік по шляху, впав …помер. Тоді вже хтось забере. Той там умер, той там… Багато… це був 33 й рік. Правда наша сім’я вижила. Батько такий був, що то рибки впіймає, то на охоту сходить.

А одного разу, на Пасху, поїхав батько у Носівку купить муки(крупчатки), привіз, мати до неї, а то міндобриво. Обдурили батька на  базарі. Так ми без пиріжків та пасхи й були. Жито сіяли. То було зберемо копу чи дві, змолотим ціпами, то скільки ж було того зерна? Мішок чи два. На жорнах змелемо, то мати сякий-такий печереник і спече. Картоплі туди натре, щоб більше було. Молоть самим не можна було.. «нєльзя» і все. Як хоч, так і живи. « Нєльзя» — , а чого —невідомо. Власть тоді така була. А до нас приходили люди навіть з Мрина молоть. Мелють було цілу ніч. На хутір приходили, адже не в кожного були жорна.  Жорна ховали в лісі, а ми не заховали, так міліціонер приїхав на коні і побив на друзки ті жорна. Поросят їздили смалить у гаї, бо треба було здавати шкуру. Хто смалив у гаях, а хто під коменом у печі. Змушували людей іти в колгосп. Приходять, якщо не записався в колгосп, вигонять, все викидають. Бабу Варку вигнали з хати, хазяїна забрали... і по цей день ні слуху ні духу. У 38 році нас вигнали з хутора. Приїжджають було, хату розкривають ( хати ж були під соломою), вигонили, як собаку. Йди куди хоч. У нас жив такий Кишінько, то його розкуркулили, все позабирали, з хати вигнали. Так вони на квартирі жили. Тоді до нас приходили молоть.  Як колгосп організували, прийшли до нас, забрали конячку. Корову з хліва витягли… То ж батько було хоч на базар поїде, щось продасть та купить хліба та цукру…Так потім ми з матір’ю на базар у Носовку возили дрова санками. Батько сушняку наламає, а ми тоді санками в Носівку, вторгуємо 10, 9, або 8 рублів. Купимо хліба та цукру. Тяжке життя прожив я. В що вдягалися? Носили полотняні штани покрашені вільховою корою. Та куди там одягатися? Раді були шматочок хліба з’їсти. Наче пряника. Страшне життя було…»

* ГОЛОДОМОР — ГОРЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

Згадує Людмила Іллівна Лиштван, 1933 р.н. « Як тоді жили? Та важко жили. Згадувать не хочеться. 33-го ж я не знаю. Тільки, в ті часи майже весь час був голод. Їли цвіт конюшини, рогозу, картоплю гнилу на буртах збирали, а тоді мати з неї варила кисіль. Свіріпу збирали, товкли, а тоді їли (така вона їдуча була). Цвіт акації, ягоди пасльону, бруньки липи – все це їли восени і весною, а взимку ходили на поле і обчухрували сімена лободи. Тоді цю лободу мати мішала з сухою кропивою, щось добавляла ще і пекла такі пампушки. Ми їх їли і то не наїдалися. Взагалі то, такого не було, як тепер – їж скільки хочеш. На сніданок мати було відріже скибку хліба(якщо був), решту ж хлібини заховає. Лежить той хліб до обід, трогать не можна. Насіння гарбузове ділила мати ложечкою кожному. Зараз насушите синію і лузаєте скільки заманеться, а тоді не так було. Голодно було і холодно. Вдягти було нічого. Мій батько пішов на війну, а від нього залишився костюм, так його перешили і в тому ходила до школи. А на ноги купили валянки і червоні чуні. В хаті було холодно. Топить не було чим. Добре, що в нас був сад великий, то ми ламали гілки і тим топили. Заховаємось всі на печі і ширмою закриємось, та й так сидимо. А раз пішли в ліс назгрібати соснових голок, так нас впіймав лісник, рядно забрав і граблі поламав. А тоді зібрались з подружкою в ліс назбирати сушняку. Подружка запрягла корову і ми поїхали. Та знову ж впіймав лісник, і ми нічого не привезли, а на матір ще й подали до суду. То вона ходила на суд пішки в Носівку…»  

Наша гордість!Нам є ким пишатися!

 

 АНАТОЛІЙ ПАВСЮК

Наша збірна команда УКРАЇНИ з бодібілдингу здобула ПЕРШЕ загальнокомандне місце на найпрестижнішому турнірі року версії WABBA INTERNATIONAL MR. & MS. UNIVERSE, який пройшов 18-20 листопада в Угорщині, м. Будапешт. Загалом в ньому взяло участь близько 300 спортсменів з понад 30 країн світу! Україну представляли 22 спортсмени й здобули: 8 золотих, 2 срібні та 1 бронзову нагороди. Вперше в історії ВАББА УКРАЇНИ Абсолютну перемогу здобула українка. Також вперше українець здобув перемогу в категорії ББ +180см  й пробився в PRO Bodybuilding категорію й здобув 4 місце серед професіоналів!В цьому сезоні Анатолій Павсюк представляв нову для нього категорію "Men’s Physique Muscular", де він зміг пробитися в фінал і увійти в ТОП 6 кращих спортсменів світу в своїй категорії. Також хочемо нагадати, що 5 листопада проходив Чемпіонат України WABBA Ukraine в м. Києві, де Анатолій Павсюк здобув абсолютну перемогу в цій же категорії "Men’s Physique Muscular".

Мринська громада №9

Запрошуємо 

до нас завітати, новини про Мрин почитати!