Плосківська бібліотека




                                                                               Літо. Пора для відпочинку з книгою.


 І діти в селі Плоске люблять не тільки гратися, а й читати цікаві книжки, які люб’язно пропонує завідувач Плосківської бібліотеки-філії В.Єрко.

 







Останній дзвінок у школі… сумне і водночас радісне свято в першу чергу для дітей.



 
День Перемоги над нацизмом в селі Плоске розпочався з поминальної панахиди за загиблими односельцями. Сумували, згадували ті далекі…, а в бібліотеці, завідувач Валентина Єрко разом з маленькими користувачами малювали МИР, Землю без війни, малювали Щастя. Потім, читали вірші та переглядали книжкову виставку-пам’ять.








Весело зустрічали діти Світле Христове Воскресіння в селі Плоске, адже, разом з завідувачем бібліотеки-філії В.Єрко, вони читали віршики, малювали писанки та цікаво провели час.
  Завідувач Плосківської бібліотеки-філії Валентина Єрко провела годину-реквієм до річниці Чорнобильської трагедії «Чорнобиль палав і нас, необачних, карав». Маленькі користувачі бібліотеки переглянули книжкову виставку-спогад та запалили свічу пам’яті по жертвах тих страшних днів.



Пам'ять про минуле. У вересні місяці 1941 року криваві полчища німецько – фашистської армії вдерлися в межі Чернігівщини. Протягом двох років окупації населення Чернігівської області зазнавало нечуваних звірств і знущань від гітлерівських загарбників. Страшними пожарищами палали міста і села. На жаль не оминула ця страшна участь і село Плоске. Першого квітня 1943 року ще з досвітку страшна звістка прокотилася селом. Коли люди почули, що село будуть палить, як спалили і Козари, намагались вибратися, але втекти тоді не вдалось нікому. Люди старались прорватись через Колісники та марно. Плоске було оточене німцями з усіх сторін.
 Село забезпечувало партизанський загін провізією, а деякі жителі були зв’язківцями та інформаторами. Завжди знаходили партизани притулок у хатах селян. Зв’язківцями були не тільки дорослі, а навіть і діти - Миша Павленко і Федя Коробко. Часто виконував доручення партизан К. Ю. Коробко. Німці жорстоко розправилися за це із сім’єю Коробки: троє дітей , жінка і сестра Кузьми Юхимовича загинули в застінках Чернігівського гестапо . Самого патріота та ще 33 односельців, на яких вказали поліцаї, заживо спалили в хаті Коробко. Тепер, на місці жахливого попелища стоїть стела, яка щороку 1-го квітня нагадує жителям про жахливий день 1943 року. Також і в цьому році, за традицією, було проведено біля могили мітинг – реквієм . Вшанувати пам’ять загиблих прийшли і дорослі і діти. Отець Василій провів поминальну панахиду загиблим односельцям.
«Десь о десятій годині ранку крізь наш двір провели шеренгу людей, оточених поліцаями. Сусідський хлопчик просто стояв на них дивився, то вони і його забрали. Втекти не вдалось із хати нікому, тому що німці запалили квача і кинули його в середину хати і всі, хто знаходився всередині, шансу на життя уже не мали. Коли німці відійшли від села, почали сходитись люди. Загиблих знаходили по всій хаті, адже вони намагалися звідти вибратися. Родичі пізнавали загиблих хто як: хто по клаптю одягу, хто по ґудзиках, декого зовсім впізнати не можна було. Хоронили їх потім на кладовищі. Ще багато людей з нашого села вивезли до гестапо, звідки вони вже не повернулись живими. Не залишилось мабуть такої сім’ї в Плоскому, яку оминула куля німецьких загарбників» - розповідала 1 квітня 2019 року біля стели Оксана Олексіївна Гутнік.



В.Єрко, завідувач Плосківської бібліотеки-філії, разом з молодшими школярами читали книги про птахів, загадували загадки та малювали малюнки наших маленьких вісників весни:"Любіть птахів і бережіть їїх - ми на планеті не одні"


 














В Плосківській бібліотеці-філії користувачі мали змогу
 переглянути книжкову виставку "Золоті рядки Кобзаря", виготовлену завідувачем В.Єрко, а потім відпочити, послухати та подекламувати вірші на літературній годині «Поки сонце з неба світить, тебе, Тарасе, не забути!».

 
 Завідувач Плосківської бібліотеки-філії В.Єрко виготовила книжкову виставку «Наш біль – Афганістан» та провела годину пам’яті з воїном – інтернаціоналістом В.М.Шульгою. Староста села 
Лариса Олександрівна Спашиба вручила подяку та квіти воїну.

  


«Герої не вмирають»


В пам’ять Небесної Сотні та земляків, які загинули в АТО, завідувач Плосківською бібліотекою-філією В.Єрко провела інформаційну годину скорботи з юними користувачами  .



 «Їх слід не згасне у століттях»


В Плосківській бібліотеці-філії завідувач  В.Єрко провела з юнацтвом інформаційну годину скорботи «Їх слід не згасне у століттях» пам’яті героїв, що загинули під Крутами.









* Пам'яті жертв голодомору.


 «Чи знаєте ви що таке «кузіки»? Так це така страва. Складається вона із води, солі та олії. Туди накришить цибулі, а потім беремо кусочок хліба і вмочаємо, всі по очереді діти. А баба сидить із ложкою і слідкує, щоб хто не собрав більше олії, бо треба було так: вмокнув і виймай, а якщо ж провести довше, то це вже назбираєш олії більше і за це, тільки баба замітить, — той відразу получав ложкою по лобу. Баба, Меланья Андріївна Буток, прожила з 1899 по 1991 рр. Розповідала, що багато тоді чого пережили люди: дітей тоді було в їх родині одинадцять, а вижило всього четверо. Батько її чоловіка, Левко, теж ходив пухлий від голоду. Хто ходив на роботу до колгоспу, то тих годували, а діток – у яслях. А додому приходили і все відбирали, що було заховане все відшукували і забирали. За щокою в печі знайшли біб у торбинці, то чомусь не забрали, так все рівно висипали в калюжу. Десь року до 60-го за податки брали і свинячу шкуру, і м’ясо, і яйця, і молоко – або грошима давай. Грошей тоді в колгоспі не давали, а торгували в базарі: що вторгуєш було, те і віддаси. Так люди старалися щось для сім’ї приховати. Порося щоб не кричало, коли його ріжуть, то придумали, щоб захлинулося – йому мішок із попелом або обмішкою на голову надівали. Розбирали вночі у хаті, а до ранку і хату треба було вибілити.


Землі теж тоді більше сорока соток не давали. А молодь забирали працювати у шахти на Донбас. Роботи виконували різні, то уже кому як попаде по розподілу. Моя мати, Марія Василівна Слісаренко 1925 року народження, у 18 років теж було потрапила на шахти. Було дуже тяжко там, тільки й думали як потрапити на рідну землю. Одного дня Марії Василівні вдалося звідти втікти. За це вона отримала вісім років колонії – ст.38 « Измена Родине.» Сиділа вона в Росії, станція Кожье. Прокладали залізничну дорогу до Чукотки. Відбула десь один рік, закінчилась Велика Вітчизняна війна, і оголосили амністію. Тож дівчата достроково вирушили на Батьківщину. Було їх п’ятеро, ще була також там з нею Дуня з Хотинівки. Добирались пішки, також товарняком, додому потрапила на Чудо – 19 вересня 1945 року. Колонія була ліквідована аж у 1956 році. Потім працювала в колгоспі. Дожила Марія Іванівна трохи не до 90 років. Зараз, на жаль відійшла у вічність, нехай земля померлим буде пухом”.

                                                                                      Записано зі слів Віри Іванівни

                                                                                     Бувайлик, 1958 року народження.

Ми дуже вдячні за бесіду Вірі Іванівні. Нехай ніколи не повториться таке життя! Ми всім бажаємо миру і добра.

В.Єрко
Вшанували пам'ять Великого Кобзаря в Плосківській бібліотеці-філії. З маленькими користувачами цікаво пройшов конкурс «Кращий декламатор поезії Т.Г. Шевченка», а дорослі читачі переглянули книжкову виставку «Стежками Шевченкової долі».



 До 32 роковин Чорнобильської катастрофи Валентина Петрівна Єрко виготовила викладку-бесіду «Чорнобиль палав і нас необачних карав», а з маленькими читачами плосківської бібліотеки провела бесіду «Мужність і біль Чорнобиля» 




Мітинг-реквієм до Дня пам’яті та примирення і 73-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні «Ніщо не забуто, ніхто не забутий».

    
    

 
     Вдячність і квіти    -    ветеранам.

Користуються попитом в Плосківській бібліотеці й книги про війну.


22 січня
 в Плосківській бібліотеці до дня Соборності України, завідувач бібліотекою
 В. Єрко провела годину спілкування з дорослими читачами
 та виготовила однойменну книжкову викладку.

«Україно , Україно, моя рідна мати.»
 

Немає коментарів:

Дописати коментар