понеділок, 25 грудня 2017 р.

Захоплення – це сестра таланту



Ми випадково дізнались, що наша читачка Ангеліна Плешкун не тільки красиво малює, а й виготовляє чудові новорічні витинанки. Що таке витинанка? Витинанка (від українського слова «витинати», тобто «вирізувати», «вивертати») – це вид давньослов’янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла – ажурні, силуетні тощо. Хто бажає, може завітати до сільської бібліотеки і помилуватися витворами рук цієї талановитої дівчинки.





суботу, 23 грудня 2017 р.

ГОСТІ.



  



 20 грудня до нас завітали гості – керівництво громадської організації «Центр реформ та місцевого розвитку» на чолі з директором Іриною Кудрик. Вони мали ділову бесіду з керівництвом с/ради і також відвідали ряд організацій громади. Метою діяльності центру є сприяння становленню та розвитку в Україні ефективних систем сталого розвитку на рівні громад,  відкритої для громадян системи місцевого самоврядування, пошук рішень для вирішення найбільш пріоритетних завдань розвитку територій.
 





неділю, 10 грудня 2017 р.

Плач душі

За ніч у мами - сивина.
Мене нема - дізнались.
Безмірно жаль, бо вже сама,
Лиш спогади зостались.

Пробачте, мамо, що не я
До смерті Вас доглянув,
Що перший Вас у очі їй
Страшні бездонні глянув.

А Ви, єдиного мене,
Свою рідну кровинку,
Випроводжали за поріг,
Змахнувши з щік сльозинку.

І ось на цвинтар провели.
Я не вернусь додому.
Лишив онуків Вам. Тепер
За них моліться Богу.

Не зупинити сліз потік,
Та горю не поможуть.
Ні причитання, а ні крик
Вернуть мене не зможуть.

Скінчилося життя земне,
Іду від Вас у вічність.
Моліться, згадуйте мене,
У снах чекайте вісті...
                               Надія Кузьменко

Боляче...

  Боляче, дуже боляче стає, коли переглядаючи "Український часопис" у Твіттері, бачиш світлини наших молодих героїв, які віддали своє життя за незалежність Батьківщини. Їм би ще жити і жити, життю радіти, дітей ростити... Боже, Боже, скільки вже їх полягло, молоді... 18, 20, 30, 40 років... Скільки можна терзати Україну? Просто не віриться що так може бути, адже на вулиці 21 століття... Які досягнення в науці та техніці. Ще не так давно мало в кого, навіть, був телефон. А зараз? Не встигло дитя навчитись говорити, а в нього вже і мобільний телефон, і комп'ютер. Тільки жити вороги не дають. Просто диву даєшся, навіщо їм наша земля? Своїй лад дайте! Своїх людей забезпечте достатком! Залиште нас в спокої! Дайте нашим дітям жити!
  Велике горе в нашій громаді. Велике горе в нашій країні. Знову загинув українець, житель с.Лихачів Володимир Мальцев. 34 роки відміряла йому доля. Тільки 34... Плаче навіть природа, закриваючи чорним рядном сонце...

пʼятницю, 8 грудня 2017 р.

Мринська громада №10

Ви на нас чекали? Ми не забарились. Маєте змогу відволіктись від Ваших щоденних турбот. Приємного Вам відпочинку з нашим бюлетенем.

 Ми завжди Вам раді.


середу, 29 листопада 2017 р.

ЗАКИНУТИЙ КОЛОДЯЗЬ



Як пишуться вірші?
Не просто, зовсім непросто. Тому що пишуться серцем, тому що кожний вірш залишає слід в душі. Слід болючий і важкий… Та життя так вже склалося, що без цього ніяк не можна. Неможливо без болю дивитись як гине життя… Ось наша поетеса Наталія Гришко, часто курсуючи між Черніговом, де живе, та Мрином, де залишились батьки, з біллю в серці спостерігає, як розруха поступово поїдає українське село і плачуча душа народжує рядки...
В селі Держанівка Наталія побачила закинутий колодязь...


         ЗАКИНУТИЙ КОЛОДЯЗЬ
       Із циклу «Загублено село»

Закинутий колодязь край дороги
Згубив стежину, що до нього йшла
І заросла травою від порога,
Де юність в старість тихо перейшла.

Служив колодязь людям
 довго, вірно.
Усіх водою радо напував.
І йшли до нього люди всі постійно,
В жару колодязь свіжість дарував.

Холодна і прозора прохолода
В краплині кожній,
чистій, як кришталь.
На вранішньому сонці позолота,
Виблискує, відтворюючи даль.
Біля колодязя росли черешні,
Укриті цвітом, пахнучи медком,
І бджілочки трудилися сердешні,
Зібрать нектар спішили холодком.

Росою вмились сизиї тумани
І розповзлися по долині в гай.
У спогадах вертаємось до мами,
У свій дитячий неповторний рай.

Вертаємось до хати, до стежини,
До трав шовкових, що росли в саду,
Там, де колодязь-оберіг-святиня,
Де юність-квітка схожа на зорю.

Закинутий колодязь край дороги
Згубив стежину, що до нього йшла
І заросла травою від порога,
Де юність в старість
тихо перейшла…