Життя іде, летить, біжить... Інколи прийде в голову якась думка і мучить, мучить... В юності якось не задумуєшся над тим, що життя таке ніжне, як осіння павутинка, яка літає під час бабиного літа. Ледь тронеш необережним рухом і... обірветься життя, і забудеться з часом, ніби його ніколи і не було. Жаль. Жаль, що настрій, щастя, всесвіт людини залежить від якогось маленького вірусу, мікроба, або необережного слова чи розчерку пера владної особи. Не обов'язково президента чи міністерства, а навіть маленького-маленького чиновничка, який має хоч трішечки влади та занадто багато зверхності і пикатості. А самих глибоких знань то і немає.
"Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,..."
Немає коментарів:
Дописати коментар