Злато і діаманти в житті.

З історії життя людини твориться історія краю.

Сім’я – чудове слово. Сім’я зародилася з волі Божої. Перша книга Біблії Буття (1М 1:27, 28): «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог і сказав до них: Плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю…». Кожного року в нашому селі створюються молоді сім’ї, одружуються молодята, які дають обіцянку одне одному в любові, вірності, відданості… Так було, так є і так буде…

Ось і шістдесят років тому Молоденька Надійка Писанко та Микола Кадюк дали одне одному таку обіцянку і дотримали її. Сьогодні вони святкують діамантове! весілля. Надя родом з нашого рідного села Мрин, Микола приїхав на навчання до Мринського училища механізації з с.Котів Козелецького району та й залишився в Мрині на все життя. Чи сподобались одне одному з першого погляду, чи довго приглядались , цього ніхто не знає, але вирішили молоді побратись саме 7 березня. Та от біда, в Наді захворіла мати, не вставала з ліжка, паралізувало. Змушена була наречена топити піч, варити чугуни, лаштувати страву. І от, день весілля. Молодих посадили на покуті… та не вдалось нареченій довго сидіти на почесному місці, адже жіночка, яка не варила в печі їжу, не знала де що стоїть. Змушена була Надія брати кочергу та лізти в піч. Та як би там не було, а побралися молодята 7 березня 1959 року.

Утворилась молода сім’я Миколи Григоровича та Надії Михайлівни Кадюк. Час летів, як птах. В молодій сім’ї народилась донечка Оля, а потім і син Володимир. 9 років було Олечці, а яскраво вкарбувалось в пам’ять їй весілля в сусідів. Хлібець Олексій віддавав свою старшу доньку Валентину заміж. Весілля гуло! А запам’яталось маленькій дівчинці, як красивий, кремезний  наречений носив на руках тендітну сусідку Валю…

Пройшло 50 років. Сусіди Петриченко Михайло та Валентина Олексіївна знову святкують весілля, тільки… золоте. Ось що згадала Валентина Олексіївна про своє весілля: «Сватання в нас було на Колядки, правда, було скромним. Були тільки свої рідні і більше нікого. На 26 січня планували весілля, а тут, 19 січня помирає в Михайла  дід, там, на Черкащині. Все, весілля потрібно відкласти. А тут  вже до весілля прилаштувались, порося зарізали. Мати моя в розпачі. Що робити? Добре, що зима, холодно. Снігу було… врівні з воротами. Через ворота переходили. І мороз був дуже великий. Відклали весілля на перше лютого. Відбули поминки, дев’ять днів. Правда весілля було тільки в нас, в Мрині. (А на Черкащині весілля гуляли вже аж у 1971 році, як свекрусі було 60 років. Мої батько з матір’ю приїхали туди і там вже відгуляли друге наше весілля). А в нас гуляли  га-а-а-арно. Було дуже-дуже весело. Волошин (голова колгоспу) дав пару коней виїзних, красивих, карету. Вбрали коней, вбрали карету, їздили в Жовтень( там у нас рідня), їздили в Політотдєл. Розписувались там де зараз швейна, там була контора. Секретарем була Надія Іванівна Бувайлик, вона нас з Мішею і розписувала. Погода була сонячна, так красиво було. Гуляли в хаті. З хати все повиносили, поставили столи . Людей набилося повна хата. Гуляли три дні. І цигани були. 1969 рік, рівно півстоліття тому…