* Пісні співав такі гарні-гарні…

   «Ой, скільки красивих пісень я наслухалась в дитинстві і запам’ятала їх на все життя, а співав їх мій батько, правда, не рідний, Черв’як Іван Андрійович. Було згадує про своє минуле, а тоді й заспіває, - розповідає Катерина Іванівна Запорожець, яка завітала до бібліотеки записати слова пісні, що залишились в пам’яті з самого дитинства. Текст пісні ми записали, а потім з вуст Катерини Іванівни полились спогади про ті давні, далекі часи, пережиті її близькими людьми.

«Мій дід Черв’як Андрій Левкович, - розповідає, — був розкуркулений. Із хати їх вигнали, хоча багатства то в них і не було великого. Мій дід  Андрій одружився на дівчині Мотрі з Лихачева, а оскільки вона трішки накульгувала, за нею дали велике придане, дуже велике. І народилося у них четверо дітей: Пилип, Мокрина, Андрій і мій батько Іван. Батько на війні не був, оскільки в 1936 році прийшло на сільську раду розпорядження по виселенню 10 куркульських дітей, то й мого батька забрали до Сибіру, і був він там з листопада 1936  по весну 1948 року. А як це відбувалось, я коротенько розповім, - продовжила Катерина Іванівна. – Батько був одружений, і троє дітей вже було, а мати знову завагітніла Любою. Моя мама була безграмотна, в школі не вчилась, не вміла ні писати ні читати, а батько закінчив чотири класи. Вмів читати, і писав каліграфічно. Господарство у них було чималеньке: воли, корови.  Батько здогадувався, що його можуть заслати, то налаштував,  на всякий випадок, теплий одяг і взуття. А оскільки, в діда Андрія був брат (батько називав його Алєксандер), який жив в Сибіру, а зв’язки між братами підтримувались ( вони часто листувались), писав про погоду в тому далекому краю, то батько знав наскільки там холодно. Забрали з Мрина в кінці листопада 10 душ, а повернувся один батько. У той день, як забирали батька, він пішов до сусіда допомогти викопати рівчак. Тільки-но він почав копати, аж тут і міліція... Батько зібрався, добре, що все було готове. Чоботи добрі, кирею вдягнув, і взагалі дуже тепло вдягся. Суд був у Ніжині. Тож, коли вони прибули в той далекий, холодний край ( а їх привезли багато людей), то люди були і роздягнуті, і розбуті, і в черевиках легеньких. В нас то ще не дуже холодно  було, а там, хоч і листопад місяць, а  - зима. Були такі люди, що вже поскручувались від холоду. Приїхали, а там нема нічого, ні будинків, ні халуп ніяких. То потім обчухрували лапаті віти хвойних дерев, підстилали, щоб було на чому спати, та робили будки щоб хоч трішки зігрітися. А скільки людей мерло від холоду та голоду! Було приїжджають ненці нартами і складають мертвих людей штабелями. Пригнали туди люду сот дві, а залишилось чоловік добре, як сімдесят, мабуть з тих, хто був тепліше вдягнутий… Стояли, отримували пайок(хліб, який різали на шість частин), аж під’їхав ненець на нартах(собаками). Батько дивиться, аж собаці тре лапку упряж. Він подивився-подивився, а тоді каже ненцю: « Давай відремонтую, тварини ж жалко». Перекладач дав батьку ніж і батько відремонтував упряж. А батько мій був дуже гарний шорник (той, хто ремонтує збрую) , а ще вмів добре стріляти і плотнічати, сітки на рибу плести. Через декілька днів, приїжджає знову той ненець і привозить порвану собачу упряж і просить відремонтувати. Дали батьку інструмент і почав він допомагати місцевому населенню. Ремонтував і оленячу упряж. Було приходить з роботи, а його вже чекає ціла купа упряжі. Сідав і ремонтував. Ну, звичайно ж привозили щось із їстівного за роботу. То хіба ж воно йому попадало? Відріже трішечки наглядач, дасть, а решту забере собі. А коли перезимували, то навесні батько сплів снасті і ловили рибу. Рубали ліс, а в перервах жарили на паличках рибу та їли. А тоді, побачили в лісі грибів  цілі поляни(красноголовців). Знайшли бочку, вимили її і варили в ній гриби. Пізніше, батько робив з берести діжечки. Туди накладали гриби та рибу, закопували, а зимою відкопували і їли. А так би не вижив нізащо. Батько розповідав, що  бачив, як у 1940 році через Аляску гнали чотири дні оленів до Америки. Стільки оленів було… стіною йшли. Сталін чи продав, чи може віддав, хто його знає… 
   Як батько повернувся, то ми й тут виживали тільки за рахунок грибів та риби. Я до сьогодні м’яса не люблю, розповідає Катерина Іванівна. - Батько красиво співав. Навіть там, розповідав, що як ідемо бувало строєм, так Черв’як і заспівує.
Пісні співав такі гарні-гарні, колишні, жалісливі.
Було сидить і співає…