Народний артист України М. І. Тягнієнко

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №87/2018

Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва

За вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру постановляю:

Присвоїти почесне звання:

"НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ"

Тягнієнко Михайлу Івановичу — провідному майстрові сцени комунального закладу "Харківський академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна"

                                     Народний артист України

                                    Михайло Іванович Тягнієнко

Тягнієнко Михайло Іванович (нар. 9 грудня 1936р., Мрин, Чернігівська область, закінчив Мринську середню школу в 1956 році ) — український театральний і кіноактор, провідний майстер сцени комунального закладу «Харківський академічний російський драматичний театр імені О.С. Пушкіна». Лауреат премії Національної спілки театральних діячів України «Наш родовід» (2016). Заслужений артист УРСР. Народний артист України (2018). В театрі зіграв понад 100 ролей, знімався в кіно.

(із вікіпедії)

   Грудень 1957 року... призовник Радянської армії отримує телеграму з Харкова: «Место освободилось тчк зачислены первый актерский курс тчк Марьяненко тчк».  Так наш земляк став студентом Харківського театрального інституту.

  Дитинство Михайла Івановича було важким, він заробляв тим, що допомагав кіномеханіку і оббігав двори, оголошуючи про час початку фільму.  В той час єдиною відрадою був приїзд пересувної кіноустановки. Один і той же репертуар, який підвозили із райцентру парою волів, повторювався із місяця в місяць. Хлопчак знав поіменно всіх артистів, а їх кінодіалоги часто переповідав «в особах» своїм сільським приятелям. А після війни в селі часто показував свої спектаклі Ніжинський пересувний муздрамтеатр. Він, на відміну від кінопересувки, не привозив одні і ті ж спектаклі, а урізноманітнював репертуар популярними жанрами української і російської класики. Учитель української літератури Микола Іванович Суховієнко, пристрасний любитель своєї справи, заздалегідь підготовлював учнів до зустрічі з артистами, розповідав, що стало причиною для створення тої чи іншої п’єси. Театр настільки запав в душу чотирнадцятилітнього підлітка, що почуття, які його охопили, можна було порівняти хіба що з першим нерозділеним коханням. Мишко замкнувся в собі, став небагатослівним, багато читав і якось особливо серйозно почав ставитися до уроків. Після шкільних випускних екзаменів хлопця не залишало безпричинне занепокоєння, яке охоплює сумнівами тільки на перехресті доріг. Куди? В якому театральному інституті випробовувати  свої творчі можливості? Київ — лякав, а Харків, з нез’ясовних причин, — подавав надію. Вибір було зроблено.
Шлях до вулиці Сумської, 34, де тоді знаходився театральний інститут, здався йому безкінечним. Очолював приймальну комісію професор кафедри акторської майстерності, народний артист СРСР Іван Олександрович Мар’яненко. Приймали іспити такі метри як Олексій Борисович Глаголін і Трохим Карпович Ольховський. Конкурс абітурієнтів — 300 чоловік на одне місце! З кожного екзамену відсіювалось по 150–200 чоловік.
  Михайлу вдалось пройти всі три відбіркових тури, але… в списках тих, хто вступив він себе не знайшов. Переживши колосальне потрясіння, наш невдаха направився до учбової частини по документи, але замість них отримав довідку, що потрапив до такої собі «резервної групи». Це означало, що якщо протягом  першого семестру хтось буде відрахований, то Михайло Тягнієнко отримає можливість зайняти звільнене місце. Положення незавидне, зате надія залишалась. Михайло повернувся до рідного села. Тут його спочатку покликала в далеку дорогу армія, та на 21-й день народження в двері постукав листоноша з тією самою доленосною телеграмою…

Чотири роки навчання у кращих майстрів дали свої результати уже на показі дипломних спектаклів. Якщо судити по наданим починаючому актору ролям, то дуже просто визначити його як характерного артиста. Тому свідченням є образи Міллера в «Підступність і кохання» Ф. Шіллера, Бублика в «Платоні Кречеті» А. Корнійчука, Шмаги в «Без вини винуваті» А. Островського. Тодішній художній керівник російського драматичного театру Олександр Броніславович Скибневський вирішив почати омолодження трупи з запрошення до її складу Михайла Тягнієнка, який йому сподобався. Особливо дорогі актору ролі, зіграні на професійній сцені в класичному репертуарі. Відкрив галерею яскравих персонажів гострохарактерний дід Щукар з шолоховської «Піднятої цілини», потім були Малькольм з шекспірівського «Макбету», Шприх з лермонтівського «Маскараду», Фірс з чехівського «Вишневого саду», Шалімов з горьківських «Дачників», Пімен з пушкінського «Бориса Годунова», Коровкіна з «Села Степанчиково» Достоєвського. В цілому, за 55-літнє сценічне життя актором зіграно більше шістдесяти ведучих ролей…

Сьогоднішнє покоління харківських глядачів зустрічається з героями Михайла Івановича в спектаклях класичного і сучасного репертуару, поставлених по п'єсах Е. де Філіппо, Ж. Сіблейраса, К. Куні.

  В свій час він був затребуваний кінорежисерами багатьох кіностудій, але щільний графік роботи в театрі змусив Михайла Івановича відмовлятися від дуже принадних пропозицій. Тому в його творчому багажі всього чотири кіноролі: в телефільмі «Березова гілка» А. Бунькова за творами Олександра Довженка (ХТРК); в художніх фільмах «Невідомий, якого знали всі» Володимира Луговського (Укртелефільм); «Не пройде і року...» Леоніда Бескодарного і «Чорний капітан» Олега Ленціуса (обидва — кіностудія ім. О. Довженка).

Ось уже на протязі трьох десятиліть Михайло Тягнієнко викладає на театральному відділенні університету мистецтв.

5 років тому, а точніше—у вересні 2013 у приміщенні бібліотеки члени літературного клубу зустрічалися з Михайлом Івановичем. До вашої уваги витяг із статті нашого бюлетеня (№22, вересень-жовтень 2013:

“Зустрічатися з друзями, знайомими, і просто з випадковими  людьми – це завжди цікаво. Адже маєш змогу поспілкуватися, дізнатися щось нове, розповісти свою цікавинку. Нам, почасти, не вистачає таких зустрічей у житті. А от для членів «Літературного клубу» вони не рідкість. Ось і цього разу до нас на гостину завітав наш земляк, заслужений артист України, актор Харківського театру Михайло Тягнієнко (дивись фото). Що тут скажеш – приємно! Не щодня випадає нагода поспілкуватися з театралом. З відчутним трепетом у серці згадував Михайло Іванович своє дитинство, шкільні роки, перше кохання, і ту мить, коли вперше вирішив стати актором. « Всепоглинаюча любов до музики покликала мене на сцену…»   У свої 77 наш співрозмовник повен сил та енергії, молодецького запалу, як і його студенти. Він з таким захопленням говорить про акторську гру та театр, що вкотре переконуєшся, що мистецтво – вічне. А коли слухаєш як він читає вірші, то одразу поринаєш у чаруючу ауру куліс і софітів, уявляєш себе актором усім нам знайомої п’єси, під назвою «Життя».

Від усієї душі ми, жителі села і громади, вітаємо Вас, Михайле Івановичу, і бажаємо здоров’я, творчого натхнення і ще багато років радувати нас своєю чудовою грою на сцені відомого театру! Хай Вам щастить!                                                     О. Джуломанов

Матеріал люб'язно надала дружина нашого героя — Ольга Тягнієнко